Коліно бігуна, або синдром іліотібіального тракту
Враховуючи тимчасову ізоляцію та обмеження рухливості із-за вимушеної самоізоляції, можливо припустити, що після закінчення цих обмежень населення масово захоче надолужити згаяне. Найпопулярнішим та доступним масовим способом підвищити свою активність є біг. Тому сьогодні розглянемо одну із поширених проблем при активному способі руху.
Синдром іліотібіального тракту — розповсюджена патологія колінного суглоба, котра проявляється при його активному навантаженні. Характеризується больовими відчуттями зі зовнішньої сторони колінного суглоба. За статистикою з цією проблемою стикаються більше 20% бігунів, тому в більшості випадків її називають «коліном бігуна».
Анатомічна будова
Для розуміння суті проблеми спочатку розберемо анатомічну будову даної структури.
Іліотібіальний тракт — це сухожилок, що посилює поздовжню фасції стегна, яка проходить збоку уздовж стегна. Починається двома пучками, один кріпиться безпосередньо до гребня клубової кістки, інший є продовженням м’яза-натягувача широкої фасції стегна, та закінчується віялоподібним прикріпленням до зовнішнього краю надколінника, горбика Gerdi великогомілкової кістки, та сухожилка м’яза біцепса стегна.
Іліотібіальний тракт разом з пов’язаними м’язами забезпечують рух і стабілізацію колінного суглоба, а також його відведення в сторону і бічний поворот стегна, обмежуючи надмірну ротацію кінцівки всередину.
Причини появи синдрому
Синдром іліотібіального тракту — запалення дистальної (нижньої) частини тракту за рахунок частого тертя натягнутого сухожилка об зовнішній виросток стегнової кістки.
Незважаючи на досить чітко виражену патофізіологію, не зовсім зрозумілі причини виникнення та розвитку синдрому лише у частини атлетів. В ряді досліджень було доведено зв’язок між біомеханічними факторами (плоскостопість, ротація гомілки всередину, О-подібне викривлення ніг і ін.) та виникненням патології іліотібіального тракту.
Дана патологія притаманна не тільки бігунам (легкоатлетам), а й людям з іншими видами активності, які пов’язані з частими згинальними навантаженнями на колінний суглоб.
Серед факторів, що сприяють появі синдрому іліотібіального тракту можна виділити:
- нерозвиненість м’язів стегна через рідкісні нерегулярні тренування;
- плоскостопість;
- тривалий біг по горбах (особливо спуски);
- не коректно підібране спортивне взуття;
- неправильна техніка бігу;
- недостатня розминка, заминка.
Основні симптоми
В більшості випадків початок синдрому характеризується появою помірно виражених больових відчуттів у зовнішній частині колінного суглоба. Біль з’являється через дві-три хвилини після початку активності, часто посилюючись під час бігу по похилій площині. Після відпочинку біль зазвичай зникає, хоча в разі занедбаності травми — може зберігатися і турбувати під час спокою.
Діагностика
Діагноз встановлюється лікарем ортопедом-травматологом після детального збору анамнезу, проведення специфічних тестів та інструментальної діагностики.
Профілактика
Як і з будь-якою іншою травмою — найкращим лікуванням синдрому іліотібіального тракту — є його профілактика.
В цьому можуть допомогти:
- правильно складений графік тренувань, з плавним підвищенням навантажень;
- дотримання техніки бігу;
- підбір відповідного спортивного взуття;
- якісні розминка і заминка після основного тренування;
- зміцнення всіх груп м’язів, задіяних під час бігу.
Лікування
Для лікування коліна бігуна в основному використовують так званий «консервативний метод», який передбачає відпочинок, зняття запалення, комплекс лікувальної фізкультури, масаж, зміцнення окремих груп м’язів з поступовим поверненням до навантажень. Важливим є також усунення факторів, сприяючих до розвитку травми.
Залежно від «занедбаності» патології тренування на 2-3 тижні або припиняють взагалі або ж переорієнтуються на такі, які дають мінімальне навантаження на проблемну зону (плавання, наприклад).
Для початку необхідно зняти запальний процес. Одного відпочинку та обмеження активності, як правило, може бути недостатньо, тому використовують медикаментозну терапію у вигляді НПЗП, переважно зовнішнього застосування (парацетамол, диклофенак, ібупрофен, німесулід). У деяких випадках використовують ультразвук і фонофорез для проведення фізіотерапії. Рух в колінному суглобі обмежують напівжорстким ортезом.
На наступному етапі — використовують лікувально-фізкультурні вправи включають, як розтягування самого іліотібіального тракту, так і зміцнення різних груп м’язів ноги. В подальшому при ефективності лікування переходять до легких тренувань на рівній нежорсткій поверхні. Перший час можна використовувати тиснучий ортез, який надягають на рівні виростків стегна для зменшення тертя тракту при русі.
Хірургічне втручання при симптомі іліотібіального тракту застосовується досить рідко в особливо важких випадках.
Хочеться нагадати, що будь-яке фізичне навантаження потрібно запроваджувати в своє життя поступово, для того, щоб запобігти розвитку травм та неприємних відчуттів, як в окремих анатомічних структурах, так і загалом в організмі. Приємної пробіжки!