Історія науково-організаційного відділу інституту починається у 1929 р., коли за ініціативи директора інституту професора М.І. Ситенка був створений відділ периферії, соціальної гігієни і кадрів. Його очолила Клавдія Іванівна Остапко, яка керувала відділом до 1941 р.
Пізніше, у 30-х роках XX ст., відділ був перейменований у відділ соціальної гігієни і профілактики, після Великої Вітчизняної війни – у організаційно-методичний відділ, у 1985 р. – у лабораторію соціальної гігієни та профілактики травматизму (ЛСГіПТ), у 1992 р. – у науково-організаційний відділ (НОВ). Відділом у різні роки керували к.м.н. Фаїна Овсіївна Ельяшберг (1946 – 1954 рр.), к.м.н. Анатолій Олександрович Кравченко (1954 – 1964 рр.), к.м.н. Галина Петрівна Іцкова (1964–1972 рр.), д.м.н. Геннадій Іванович Фадєєв (1972–1977 рр.), д.м.н. Віктор Олександрович Бердніков (1977 – 1982 рр.), Маргарита Петрівна Гур’янова (1982 – 1985 рр.), к.м.н. Володимир Ілліч Крупеня (1985–1991 рр.), проф. Дмитро Олександрович Яременко (1991-2006 рр), д.м.н. Олександр Іванович Корольков (2006-2018 рр.). У березні 2018 р. науково-організаційний відділ очолив д.м.н., професор Володимир Олексійович Танькут.
К.І. Остапко, зав. відділом периферії, соціальної гігієни і кадрів 1929-1941 рр.
к.м.н. Ф.О. Ельяшберг, зав. організаційно-методичним відділом 1946-1954 рр.
к.м.н. А.О. Кравченко, зав. організаційно-методичним відділом 1954-1964 рр.
к.м.н. Г.П. Іцкова, зав. організаційно-методичним відділом 1964-1972 рр.
д.м.н. Г.І. Фадєєв, зав. організаційно-методичним відділом 1972-1977 рр.
д.м.н. В.О. Бердніков, зав. організаційно-методичним відділом 1977-1982 рр.
М.П. Гур᾿янова, зав. організаційно-методичним відділом 1982-1985 рр.
к.м.н. В.І. Крупеня, зав. лабораторією соціальної гігієни і профілактики травматизму 1985-1991 рр.
проф. Д.О. Яременко зав. науково-організаційним відділом 1991-2006 рр.
д.м.н. О.І. Корольков зав. науково-організаційним відділом з 2006-2018 рр.
професор Володимир Олексійович Танькут зав. науково-організаційним відділом з 2018 р. по т.ч.
За роки своєї майже 90-річної діяльності відділ відіграв значну роль у становленні та розвитку ортопедо-травматологічної спеціалізованої медичної допомоги населенню України, у профілактиці травматизму, дитячого каліцтва та інвалідності внаслідок травм та захворювань опорно-рухової системи.
У відділі працювали висококваліфіковані фахівці та науковці к.м.н. Г.В. Безвесильна, д.м.н. В.С. Костриков, д.м.н. Г.М. Сокол, к.м.н. В.Б. Таршис, д.м.н. В.Я. Моськін, проф. В.О. Танькут, к.м.н. Т.М. Гращєнкова, доц. І.І. Рижиков та ін.
к.м.н. Г.В. Безвесильна
д.м.н. В.С. Костриков
д.м.н. Г.М. Сокол
к.м.н. В.Б. Таршис
д.м.н. В.Я. Моськін
проф. В.О. Танькут
к.м.н. Т.М. Гращєнкова
доц. І.І. Рижиков
Завданнями відділу з початку його діяльності було наукове обґрунтування організації та розвитку спеціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги населенню країни, організація підготовки кваліфікованих кадрів у галузі ортопедії і травматології, організаційно-методична допомога адміністративним територіальним органам охорони здоров’я та лікувальним закладам. З того часу вся науково-організаційна і методична робота інституту проводилась за безпосередньою участю відділу.
Для вирішення поставлених завдань були потрібні відомості про поширеність, рівень і загальну структуру травматизму і ортопедичної захворюваності, про потребу населення у спеціалізованій допомозі. Для вивчення поширеності ортопедичних захворювань, стану виробничого травматизму і організації медичної допомоги під керівництвом відділу у 1929-1931 рр. були проведені вибіркові дослідження в амбулаторіях і лікарнях Артемівського округу Донбасу, Криворіжжя, Луганської та Полтавської областях. Перша експедиція під керівництвом М. П. Новаченка була направлена у 1929 р. до Артемівського округу Донбасу з метою вивчення організації медичної допомоги на підприємствах вугільної промисловості. Поширеність ортопедичних захворювань і рівень травматизму у сільськогосподарських регіонах вивчались на прикладі Диканського району Полтавської області під час експедиції наукових співробітників інституту на чолі з В.О. Марксом влітку 1929 р. У лютому 1931 р. під керівництвом Б.С. Гавриленка було обстежено мережу медичних закладів і стан надання травматологічної допомоги постраждалим на підприємствах залізо- і марганцеводобувної промисловості у Кривому Розі і Нікополі-Марганці. Влітку 1931 р. під керівництвом В.Д. Чакліна було проведене подібне обстеження промислових, у тому числі вугледобувних, підприємств Луганської області. На підставі одержаних даних були розроблені типи ортопедо-травматологічних закладів, питання їх матеріального забезпечення і технічного оснащення, характеру роботи і системи надання спеціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги травмованим і хворим, нормативи ортопедо-травматологічної служби і спеціалізованої допомоги населенню.
У 1932 р. відділ у тісній співпраці з органами територіальних управлінь охорони здоров’я розпочав впровадження розробленого комплексу науково обґрунтованих заходів із створення мережі ортопедо-травматологічних закладів на Лівобережній Україні, практична діяльність яких була тісно пов’язана з науково-дослідною роботою інституту. Інститут став головним центром, який організує, планує і спрямовує діяльність усієї мережі ортопедо-травматологічних закладів. Провідну роль в цій роботі відігравав відділ периферії, соціальної гігієни і кадрів.
У 1934 р. Наркомздравом були визначені сфери впливу київського і харківського інститутів ортопедії та травматології. До Українського державного клінічного інституту ортопедії та травматології, який знаходився у Харкові, були прикріплені області Лівобережної України, в яких була продовжена робота зі створення і розвитку амбулаторної та стаціонарної мережі спеціалізованої служби. Завдяки цьому у 1937 р. в у промислових центрах та сільськогосподарських регіонах Лівобережної України працювало вже 34 периферійних спеціалізованих відділення із загальною кількістю ліжок більш двох тисяч, на базі яких інститутом було відкрито 27, а наприкінці 1940 р. – 29 науково-опорних пунктів (НОПів).
У м. Слов’янську у 1934 р. на базі НОПу був відкритий Інститут відновлення працездатності травматиків, в якому за методиками Інституту ортопедії та травматології проводились медична реабілітація і подальше спостереження за ортопедо-травматологічними хворими, які потребували санаторно-курортного лікування.
Для створених спеціалізованих відділень і НОПів були потрібні кваліфіковані кадри, і відділ наприкінці 20-х років ХХ ст. організував навчання в інституті лікарів-інтернів методам діагностики і лікування хворих з патологією опорно-рухової системи, підготовку наукових кадрів з ортопедії і травматології в аспірантурі, а також проведення курсів з підготовки середнього медичного персоналу з гіпсової техніки та короткострокових курсів та семінарів для лікарів з актуальних питань ортопедії та травматології.
З 1931 р. були організовані постійно діючі циклічні (тематичні) курси з підвищення кваліфікації лікарів ортопедів-травматологів. З кінця 30-х років ХХ ст. введено вищу форму підвищення кваліфікації лікарів клінічну ординатуру за спеціальністю «Ортопедія та травматологія».
З перших років від заснування відділу важливе місце у його діяльності займали дослідження з проблем профілактики травматизму, організація медичної допомоги постраждалим. Вже наприкінці 30-х років відділом були організовані курси з навчання шоферів, водіїв трамваїв і міліціонерів наданню першої медичної допомоги постраждалим. Крім цього, Інститут домігся через Наркомат освіти включення до програми шкіл занять з вивчення правил дорожнього руху, а також проведення спеціальних курсів для вчителів шкіл з питань вивчення вуличного руху і надання першої медичної допомоги постраждалим від нещасних випадків. Машини швидкої допомоги були оснащені стандартними шинами, розробленими в Інституті. З метою підвищення якості спеціалізованої допомоги травмованим шахтарям були розроблені принципи первинної медичної допомоги при шахтній травмі, запропоновані нормативи медичного та матеріально-технічного забезпечення підземного травмпункту.
Велика Вітчизняна війна перервала роботу з розвитку і удосконалення системи ортопедо-травматологічної допомоги в країні, після війни інституту довелося відновлювати раніш існуючу ортопедо-травматологічну службу. Для вивчення санітарних наслідків війни і визначення стану закладів, які надавали спеціалізовану допомогу, були організовані експедиції і бригадні обстеження. Влітку 1946 р. у Диканський район Полтавської області була направлена друга експедиція під керівництвом Г. М. Батуріної. На підставі одержаних даних про структуру і динаміку ортопедичної патології, про інвалідизуючі фактори, стан ортопедо-травматологічної допомоги були розроблені заходи з надання спеціалізованої медичної допомоги хворим, які її потребували.
Організаційні та методичні питання з відновлення ортопедо-травматологічної допомоги обговорювалися і вирішувалися на конференціях, які проводив відділ. Наприкінці 50-х років минулого сторіччя в прикріплених до інституту областях було вже 40 науково-опорних пунктів, які активно проводили роботу з відновлення мережі спеціалізованих ортопедо-травматологічних закладів. Організаційно-методичний відділ здійснював зв’язок з НОПами і периферією шляхом організації періодичних планових виїздів співробітників інституту на місця, виклику лікарів до інституту, скликання спеціальних конференцій науково-опорних пунктів. Тільки за період 1944 – 1957 рр. організаційно-методичний відділ організував 652 виїзди співробітників інституту в периферійні лікувальні заклади для надання методичної, організаційної, лікувальної допомоги. Велике значення для відновлення нормальної роботи ортопедо-травматологічної служби мало проведення у післявоєнний період 17 наукових конференцій і 5 міжобласних конференцій лікувальних закладів для інвалідів війни.
Незабаром багато НОПів досягли такого науково-практичного і організаційного рівня, що не потребували керівництва з боку інституту. На їх базі були створені Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії, кафедри у медичних вищих навчальних закладах Донецька, Сімферополя, Запоріжжя, Луганська, Полтави.
У післявоєнний період в інституті були відновлені соціально-гігієнічні дослідження з проблем травматизму і ортопедичної захворюваності, які проводилися з ініціативи та за безпосередньої участі співробітників організаційно-методичного відділу.
У 1956 р. був організований перший виїзд бригади лікарів на цілинні землі Північно-Казахстанської та Кокчетавської областей для вивчення стану травматологічної допомоги і надання практичної допомоги. У подальші 8 років щороку на період збиральних робіт туди виїжджала бригада фахівців інституту (В.С. Костриков, В.Я. Моськін, В.П. Пелипенко, С.Д. Шевченко і медичні сестри), які надавали не тільки консультативно-лікувальну, але й організаційно-методичну допомогу лікувальним закладам та органам охорони здоров’я у районах та містах Казахстану. Результатом цієї роботи стала перша у СРСР сумісна з ЦІТО публікація наукової роботи В.С. Кострікова та О.М. Морозової, присвячена питанням травматизму на цілинних землях. У 1961 р. відбулася третя експедиція співробітників інституту до Диканського району Полтавської області.
За результатами експедиції було розроблено комплекс заходів з розвитку спеціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги населенню сільської місцевості, рекомендовані МОЗ УРСР до впровадження у практику.
У 70-і роки ХХ ст. вивчалися поширеність уражень опорно-рухової системи у різних верств населення, удосконалювалася організація протезного забезпечення дітей-інвалідів, розроблювалися заходи з покращення організації реабілітації хворих з наслідками травм і захворюваннями кістково-м’язової системи, які працюють у різних галузях народного господарства.
У 1973 р. було організовано виїзд бригади у складі 7 фахівців інституту на чолі з к.м.н. Г.П. Іцковою та Д.О. Яременко для роботи на Харківському моторобудівному заводі «Серп і Молот». Метою цієї роботи були аналіз травматизму, виявлення впливу умов праці на виникнення та розвиток ортопедичних захворювань, розробка та проведення комплексних заходів з попередження тяжких наслідків травм і захворювань опорно-рухової системи серед робітників підприємства.
У 1979 р., враховуючи значний досвід інституту з питань профілактики виробничого, вуличного та дорожньо-транспортного травматизму, рішенням Ради Міністрів УРСР і МОЗ України на базі інституту був створений Республіканський організаційно-методичний центр з профілактики автодорожнього і побутового травматизму. У зв’язку з цим у 1980–1985 рр. інститут як головний координаційний центр очолив виконання Республіканської державної програми боротьби з дорожньо-транспортним травматизмом, для забезпечення роботи якого на базі організаційно-методичного відділу була спеціально створена автодорожня група.
У цій програмі брали участь Міністерства охорони здоров’я, внутрішніх справ і зв’язку України, Управління ДАІ, Український НДІ травматології та ортопедії (Київ), Науково-дослідні інститути нейрохірургії, невідкладної хірургії та майже усі кафедри ортопедії та травматології України. Завдяки цілеспрямованій роботі співробітників відділу у 1983 р. вперше в Україні був проведений польовий експеримент з організації надання екстреної медичної допомоги травмованим із залученням гелікоптерів ДАІ (рис. 14).
За результатами проведеної комплексної роботи були видані інструкція з надання першої медичної допомоги при автодорожніх травмах, ряд методичних рекомендацій, спільний наказ МВС і МОЗ України з питань організації та забезпечення безпеки дорожнього руху.
У квітні 1985 р. організаційно-методичний відділ був реорганізований у лабораторію соціально-гігієнічних досліджень і профілактики травматизму, але продовжував при цьому займатися організаційно-методичною діяльністю. У 1986–1989 рр. науковці лабораторії проводили дослідження медико-соціальних і організаційних аспектів травматизму у робітників і службовців Міністерства промислового будівництва СРСР. Був вивчений стан травматизму і організації травматологічної допомоги на 11 крупних будівельних комплексах, проаналізовані причини і соціальні фактори виникнення травм у будівництві. За результатами дослідження були видані методичні рекомендації і практичний посібник.
Впровадження в практику роботи будівельних організацій розроблених в інституті рекомендацій дозволило знизити показники частоти і тяжкості виробничих пошкоджень опорно-рухової системи, підвищити якість надання першої медичної та догоспітальної травматологічної допомоги постраждалим.
У липні 1992 р. лабораторія соціально-гігієнічних досліджень була реорганізована та перейменована у науково-організаційний відділ (НОВ). Керівник відділу проф. Д.О. Яременко і старший науковий співробітник відділу О.Г. Шевченко розробили концепцію подальшого розвитку науково-організаційної та методичної діяльності інституту в нових соціально-економічних умовах за такими напрямками: науково-дослідна робота, науково-організаційна, організаційно-методична діяльність, підготовка наукових і практичних кадрів з ортопедії та травматології. У відповідності до концепції основними напрямками науково-організаційної та методичної роботи відділу були визначені:
- дослідження медико-соціальних проблем інвалідності внаслідок травм і ортопедичних захворювань опорно-рухової системи, обґрунтування та розробка медичних та організаційних заходів з її попередження;
- удосконалення організації та надання першої медичної і спеціалізованої допомоги населенню і медичної реабілітації інвалідів;
- впровадження розробок інституту в практику лікувально-профілактичних закладів і авторський нагляд розробників за інноваційним процесом;
- підготовка і проведення на базі інституту з᾿їздів, наукових конференцій, симпозіумів, семінарів, нарад;
- підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів у галузі ортопедії і травматології через докторантуру та аспірантуру, підвищення кваліфікації лікарів ортопедів-травматологів (клінічна ординатура, курси інформації та стажування, стажування на робочому місці), підвищення кваліфікації працівників середньої ланки (курси інформації та стажування, стажування на робочому місці), стажування лікарів-інтернів з метою первинної спеціалізації з ортопедії і травматології.
Відповідно до розробленої концепції з початку 90-х років ХХ ст. основним напрямком науково-дослідної роботи відділу стало комплексне вивчення проблем інвалідності внаслідок травм і захворювань опорно-рухової системи. Вперше був використаний епідеміологічний підхід для вивчення причинно-наслідкових зв’язків виникнення інвалідності у хворих з наслідками травм опорно-рухового апарату.
У 1991-1995 рр. науково-організаційний відділ брав участь у загальноінститутській НДР з розробки і впровадження в практику охорони здоров’я технологій лікування тяжких пошкоджень опорно-рухового апарату, методів профілактики ускладнень та інвалідизуючих наслідків травм, виконуючи фрагмент з вивчення медико-соціальних і медико-організаційних аспектів інвалідності внаслідок тяжких травм кістково-м᾿язової системи. Також у 1993-1995 рр. відділом був виконаний фрагмент комплексного багатопланового дослідження з розробки та впровадження основних положень медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, координатором якого був Український НДІ травматології та ортопедії (м. Київ). За результатами цих досліджень співробітниками відділу були виявлені основні причини інвалідності при травмах опорно-рухової системи, розроблений цілий ряд науково обґрунтованих медико-соціальних і організаційних заходів з попередження первинної інвалідності зі зниження показників загальної інвалідності та удосконалення організації медичної реабілітації пацієнтів з різною ортопедо-травматологічною патологією, а також вперше в Україні розроблені концепція і принципи ліцензування лікувальних закладів, які надають допомогу при травмах і захворюваннях опорно-рухової системи, проведена уніфікація обсягів медичної допомоги в залежності від категорії лікувальних закладів.
У 1995-2000 рр. науковцями відділу було проведено дослідження інвалідності внаслідок травм і вперше – внаслідок захворювань верхніх кінцівок. Вперше було визначено характер динаміки інвалідності внаслідок зазначеної патології в залежності від проведення медичної реабілітації та диспансерного спостереження. Виявлено особливості працевлаштування осіб зі стійкими порушеннями функції верхніх кінцівок і вперше встановлено провідні чинники, що визначають фактичні результати професійної реабілітації в залежності від виду патології. Вперше була розроблена типова програма реабілітації інвалідів з наслідками травм і ортопедичними захворюваннями верхніх кінцівок.
Відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 18 листопада 1996 р. № 21856/46 інститут взяв участь у виконанні міждержавної комплексної медико-соціальної програми охорони здоров’я і реабілітації воїнів-інтернаціоналістів та членів їх сімей. Співробітниками відділу було вивчено контингент воїнів-інтернаціоналістів Харківського регіону та проаналізовано частоту і характер ортопедо-травматологічної патології, яка виникла у них внаслідок вогнепальних і мінно-вибухових ушкоджень, розроблено науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення організації оздоровлення і реабілітації воїнів-інтернаціоналістів. Впровадження цих рекомендацій в практику дозволило оптимізувати умови фізичної та суспільної адаптації воїнів-інтернаціоналістів.
У 2001-2003 рр. співробітниками відділу проводилось вивчення інвалідності внаслідок ортопедичної патології у дітей, що знаходяться на держзабезпеченні у виховних і навчальних державних установах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В рамках цієї роботи було проведено масові огляди дітей в 6 дитячих будинках та інтернатах Харківської області, детально вивчено і проаналізовано стан медико-соціальної реабілітації, професійної та трудової орієнтації і подальшого працевлаштування вихованців цих закладів. В результаті проведеної роботи були розроблені рекомендації щодо поліпшення медико-професійної реабілітації дітей, які перебувають на держзабезпеченні у виховних установах.
У ці ж роки відділом було проведено комплексний всебічний аналіз стану дорожньо-транспортного травматизму та рівня організації медичної допомоги постраждалим у ДТП в Україні. З урахуванням причинно-наслідкових зв’язків були визначені основні причини інвалідності і смертності внаслідок дорожньо-транспортних травм. Вперше була виявлена достовірна зворотна залежність між рівнем смертності серед травмованих у ДТП та рівнем урбанізації в регіонах України, що є одним з прямих доказів недоліків в організації медичної допомоги постраждалим в ДТП у сільській місцевості. На підставі одержаних даних з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків було розроблено комплекс заходів з профілактики і зниження показників смертності та інвалідності внаслідок дорожньо-транспортних травм, сформульована концепція сучасної організації медичної допомоги на до госпітальному етапі постраждалим у ДТП, запропоновані алгоритм дій учасників дорожнього руху і свідків ДТП та алгоритмизована схема надання медичної допомоги на догоспітальному етапі травмованим у ДТП.
У 2004-2012 рр. основну увагу з вивчення медико-соціальних проблем охорони здоров’я науковці науково-організаційного відділу приділили проблемам інвалідності при захворюваннях хребта та суглобів, у т.ч. при дегенеративних захворюваннях хребта, остеоартрозі великих суглобів, при запальних артропатіях. Вперше були визначені медико-соціальні фактори, які відіграють провідну роль у формуванні первинної інвалідності внаслідок зазначеної патології, виявлені особливості динаміки інвалідності при кожній з нозологічних форм, і в тому числі вперше – в залежності від виду і характеру проведеного лікування в плані медичної реабілітації. Вперше було визначено реабілітаційний потенціал та реабілітаційний прогноз у інвалідів із зазначеною патологією в залежності від вираженості патологічних змін, характеру заходів з медичної реабілітації з урахуванням віку, характеру професійної зайнятості та критеріїв обмеження життєдіяльності. В результаті проведених досліджень були виявлені невикористані резерви у вирішенні проблеми зниження показників інвалідності та підвищення ефективності реабілітації для кожного виду вищезазначеної патології, сформульовані основні принципи з організації медичної реабілітації, розроблено науково обґрунтовані рекомендації з попередження інвалідності та поліпшення організації і підвищення ефективності лікування та реабілітації хворих та інвалідів.
У 2013-2015 рр. співробітниками відділу було проведено вивчення стану і медико-організаційних аспектів реабілітації дітей-інвалідів з патологією хребта. Вперше в Україні було висвітлено структуру інвалідності внаслідок патології хребта серед дитячого населення, визначено ступінь функціональних порушень та проаналізовано критерії обмеження життєдіяльності дітей внаслідок вертебральної патології з урахуванням положень Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я. На підставі результатів досліджень проблем реабілітації дітей-інвалідів з патологією хребта науковцями відділу був розроблений спосіб комплексної оцінки анатомо-функціональних порушень у дітей з патологією хребта, на який одержаний патент на корисну модель № 97375.
Результати досліджень медико-організаційних аспектів реабілітації інвалідів з наслідками травм та захворюваннями опорно-рухової системи, які проводилися співробітниками науково-організаційного відділу протягом двох десятирічь, були підсумовані у збірнику наукових праць за редакцією проф. М.О. Коржа та проф. Д.О. Яременка.
Сьогодні у відділі працюють над такою найактуальнішою темою, як медико-організаційні аспекти реабілітації постраждалих з наслідками вогнепальних, мінно-вибухових і осколкових ушкоджень хребта та суглобів.
Науково-організаційний відділ завжди плідно співпрацював з Харківським обласним і міськім управліннями охорони здоров’я, Харківським обласним центром медико-соціальної експертизи, міжрайонною травматологічною МСЕК, лікувально-профілактичними закладами. Розроблені у відділі рекомендації з покращення якості та удосконалення організації медичної допомоги хворим з наслідками травм і захворюваннями опорно-рухової системи відображені у рішеннях і наказах УОЗ і Харківського обласного центру МСЕ.
За дорученням Міністерства охорони здоров’я України співробітники відділу брали активну участь в підготовці інститутом науково-обґрунтованих пропозицій щодо регламентації спеціалізованої ортопедо-травматологічної служби в країні, які згодом були використані при складанні однойменного наказу МОЗ України № 41 від 30.03.1994 р. У 2009 р були підготовлені проекти двох нових наказів МОЗ України щодо регламентації державної ортопедо-травматологічної служби для дітей і дорослих з урахуванням сучасних вимог до роботи лікувально-профілактичних установ і системи надання медичної допомоги.
З метою забезпечення інноваційної діяльності інституту співробітники відділу проводять документально-методичний супровід публікацій в реєстрі нововведень, видання методичних рекомендацій, інформаційних листків та інших публікацій, що стосуються нових розробок і досягнень інституту.
Важливим розділом роботи науково-організаційного відділу є організація і надання методичної допомоги з курації співробітниками областей України з питань надання медичної допомоги хворим з патологією хребта та суглобів, а також курації з питань спеціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги 8 областям країни, що закріплені за інститутом. Співробітниками відділу розроблено типові функціональні обов’язки куратора, складаються графіки їх виїздів у закріплені регіони на кожен рік, готуються індивідуальні завдання і проекти договорів про спільну діяльність з регіональними органами і закладами.
З 2014 р. відділ здійснює координацію роботи з виїздів фахівців інституту у складі бригад Північно-Східного наукового центру МОЗ і НАМН України у Центральні районні лікарні згідно з договорами про співробітництво з районними державними адміністраціями Харківської області.
Співробітники відділу організують проведення наукових заходів: семінарів, науково-практичних конференцій, симпозіумів, з’їздів, нарад, на яких популяризуються перед широким колом фахівців наукові досягнення інституту. У 2007 р. Інститут урочисто відзначив 100 років свого існування і провів міжнародну конференцію з актуальних питань ортопедії та травматології. У роботі цієї конференції взяли участь близько 500 провідних фахівців ортопедів-травматологів, нейрохірургів, неврологів, фізіотерапевтів, біологів, матеріалознавців, інженерів. На конференції були визначені нові основні стратегічні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень в ортопедії та травматології.
Інститут провів чотири з‘їзди ортопедів-травматологів України: IV, VII, XI, ХVІ. ХVІ з’їзд був проведений у Харкові 3-5 жовтня 2013 р., в роботі якого взяли участь 602 спеціаліста з України, Білорусі, Росії, Узбекистану, Азербайджану Словенії, Німеччини, Франції, Польщі.
Щорічно протягом 15 років інститут спільно із Міжнародним товариством малоінвазивної та інструментальної хірургії хребта (ISMISS) проводить у Харкові симпозіум з проблем патології хребта, в якому беруть участь провідні фахівці вертебрологи з усього світу, що свідчить про великий авторитет харківської школи ортопедії та травматології.
Вирішення проблем профілактики і зниження показників смертності та інвалідності внаслідок травм, а також проблеми зменшення строків непрацездатності та інвалідності при захворюваннях кістково-м’язової системи можливе за умов впровадження високоефективних технологій і сучасних методів лікування. Вагомим фактором при цьому є індивідуальна майстерність лікаря.
Організація та методичний супровід підготовки кадрів через докторантуру, аспірантуру, клінічну ординатуру, а також у формі стажування та на курсах з підвищення кваліфікації став одним з найважливіших напрямків роботи відділу з дня його організації у 1929 р. Особливо активною робота з підготовки кадрів стала у повоєнні роки, починаючи з 1945 р.
В очній і заочній аспірантурі з 1945 р. до 2017 р. було підготовлено 113 фахівців, в клінічній ординатурі – 135, на курсах з підвищення кваліфікації (з 1982 р. замінені на постійно діючі курси інформації та стажування) – 1356 лікарів і 376 середніх медичних працівників, на тематичних семінарах та майстер-класах з актуальних питань ортопедії та травматології – 7720 фахівців. Стажування на робочих місцях у клініках інституту за вказаний період пройшли 703 лікаря і 172 медичних працівника середньої ланки.
Більша частина лікарів, що навчались в аспірантурі, успішно захистила кандидатські, а 15 фахівців потім й докторські дисертації.
З 1978 року інститут здійснював підготовку іноземних лікарів в очній аспірантурі, клінічній ординатурі та у формі стажування (1978-1991рр. – по лінії ВООЗ за міждержавними угодами, з 1991р. – за контрактами). За цей час було підготовлено 29 іноземних спеціалістів з далекого зарубіжжя, і тепер вони пропагують розробки і досягнення харківської ортопедичної школи у себе на батьківщині (Єгипет, Угорщина, Ємен, Йорданія, Сирія, Індія, Бангладеш, Ліван, Гана, Танзанія, Палестина, Ірак, КНР, Судан, Індонезія).
Курси інформації та стажування, а також можливість обміну досвідом лікування на робочому місці продовжують користуватися великою популярністю у лікарів з інших країн й після набуття Україною незалежності׃ у 1991-2017 рр. підвищили кваліфікацію на курсах інформації і стажування та пройшли підготовку у формі стажування на робочому місці 178 лікарів з Латвії, Лівану, Танзанії, Йорданії, Єгипту, Сирії, Лівії, Грузії, Молдови, Білорусі, Росії, Казахстану, Узбекистану, Азербайджану, Туркменістану.
Завдяки успішній роботі співробітників відділу інститут своєчасно, одним із перших в системі НАМН, одержав ліцензії Міністерства освіти і науки України на проведення освітньої діяльності з підвищення кваліфікації фахівців, у т.ч. іноземних громадян, а також на здійснення освітньої діяльності на третьому освітньо-науковому рівні вищої освіти з підготовки докторів філософії в аспірантурі.
Співробітники науково-організаційного відділу спільно з Правлінням Харківського обласного відділення ВГО «Українська асоціація ортопедів-травматологів» майже щомісяця організують і проводять «Дні ортопеда-травматолога», на яких обговорюються актуальні питання ортопедії та травматології, складні випадки з лікувальної практики.
Такі заходи сприяють обміну досвідом і підвищенню кваліфікації лікарів.
Науково-організаційний відділ Інституту ім. проф. М. І. Ситенка завжди тримав руку на пульсі соціально-економічних та законодавчих змін в країні. Продовжуючи традиції ситенківської школи ортопедів-травматологів, співробітники відділу проводять послідовну науково-організаційну та організаційно-методичну роботу, докладаючи максимум зусиль для вирішення сучасних проблем якості ортопедо-травматологічної допомоги населенню, зміцнення кадрового і наукового потенціалу ортопедії і травматології, виховання нових вчених ортопедів- травматологів.
Колектив науково-організаційного відділу зустрічає 110-річчя сповнений творчих планів та з оптимізмом дивиться у майбутнє (рис. 21).
Світовий престиж і авторитет Інституту ім. проф. М.І. Ситенка та харківської наукової школи ортопедів-травматологів багато в чому визначається організаційно-методичною спрямованістю його багатогранної наукової, клінічної та лікувальної роботи.