Життя та творчий шлях Миколи Петровича Новаченка (до 125-річчя з дня народження)

М.О.Корж, В.О.Танькут, І.В.Голубєва, М.Д.Рикун

М.П.Новаченко, д‑р мед. н. (1940), проф. (1941), засл. діяч н. УРСР (1952), чл.‑кор. АМН СРСР (1957)

У 2023 р. виповнилося 125 років з дня народження видатного ортопеда-травматолога, вченого та хірурга, талановитого організатора, прекрасного педагога Миколи Петровича Новаченка, доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки України, члена-кореспондента АМН СРСР.

Микола Петрович народився 17 грудня 1898 р. у с. Буринь Сумської області в родині селянина-середняка. Його батько працював на місцевому цукровому заводі. Початкову освіту Микола Петрович отримав у церковно-приходській школі та школі при цукровому заводі. Потім 8 років він навчався у харківській гімназії, після закінчення якої у 1917 р. вступив до медичного факультету Харківського університету.

У 1922 р. М.П.Новаченко закінчив університет і того ж року був прийнятий на посаду ординатора у 1-й Державний Український медико-механічний інститут (тепер Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України») [1]. В цих стінах відбувалося становлення М.П.Новаченка як лікаря-хірурга та науковця. Його вчителями були видатні вчені того часу: професор анатомії В.П.Воробйов, засновник вітчизняної ортопедичної травматології проф. К.Ф. Вегнер, відомий харківський дитячий ортопед М.Г. Зеленін, рентгенолог проф. А.Ю. Штерман та інші [2].

Працюючи в інституті, М.П. Новаченко займав різні посади від ординатора, старшого асистента до головного лікаря, заступника директора з наукової роботи, а у 1943 р. очолив інститут [1].

В інституті Микола Петрович приймав активну участь у наукових дослідженнях по проблемам консервативних і хірургічних методів лікування переломів, особливу увагу приділяв питанням регенерації кісткової тканини, проводив експериментальні дослідження у цьому напрямку, результатами яких були наукові роботи [3-5]. У грудні 1935 р. рішенням Центральної кваліфікаційної комісії Наркомату охорони здоров’я М.П.Новаченкові була присуджена вчена ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації [1].

Наступним важливим етапом наукових досліджень М.П.Новаченка були проблемні питання трансплантації – пересадки кісткових алотрансплантатів, а також процесів регенерації цих імплантатів.

Продовжуючи наукові дослідження, М.П.Новаченко довів, що пересадка в організм людини кістки, позбавленої періоста і навіть поверхневого компактного шару, у безперіостальне ложе джерелом регенерації стають кровоносні судини людини (рецепієнта). Було також доведено, що успіх кісткової пластики залежить від наявності у трансплантаті «свіжих» складових частин кістки і в першу чергу кісткового мозку, що, крім аутопластики, можуть застосовуватися ало- і гетеропластика, що кращі результати можна отримати при трансплантації кістки без періоста [6].

Загалом проблемам регенерації та трансплантації кісткової тканини присвячено 33 наукових праці Миколи Петровича. Його дослідження із зазначених проблем зробили великий внесок у медичну науку, збагатили її новим знанням про процеси зрощення кісток, підвели теоретичну базу для розробки нових технологій ало- та аутопластики. У 1940 р. М.П.Новаченко успішно захистив докторську дисертацію на тему «Васкуляризація пересадженої кістки (експериментальне дослідження)», у 1941 р. йому було присвоєне вчене звання професора [1].

Велику увагу Микола Петрович приділяв також проблемам лікування переломів опорно-рухової системи людини. У 1940 р. у світ вийшли його наукові праці – стаття «Апаратура для скелетного витяжіння», а у співавторстві з Ф.О. Ельяшберг монографія «Постійне витяжіння», в якій був узагальнений багаторічний досвід інституту з лікування хворих з переломами довгих кісток методом скелетного витяжіння. Це була перша вітчизняна книга та навчальний посібник для ортопедів-травматологів, хірургів та середнього медичного персоналу. В ній були детально висвітлені показання для скелетного витяжіння, інструментарій та пристрої для застосування цього методу, а також питання знеболення, техніки накладення скелетного витяжіння на верхню та нижню кінцівки, техніки накладення пов’язки після витяжінння, клейового витяжіння. Ця книга стала настольною для багатьох поколінь ортопедів-травматологів, тому в 1960 р. вона була авторами доповнена і перевидана [7].

З червня 1941 р., з початком війни, до грудня 1943 р. М.П.Новаченко працював головним хірургом у ряді військових госпіталів, де проводив не тільки велику лікувальну і педагогічну роботу, але й продовжував наукові дослідження [1]. Ним було розроблено нові оригінальні методики реконструктивно-відновних операцій у поранених з пошкодженнями кінцівок, з кістковими дефектами. Микола Петрович розробив і успішно виконував відновні операції на проксимальному відділі стегнової кістки, реконструктивні операції при нестабільному колінному суглобі, при нестабільності гомілковостопного суглоба, а також після вогнепальних пошкоджень опорно-рухової системи. Поряд з цим, він організовував у госпіталях відновне лікування поранених після хірургічних операцій [8, 9].
У 1943 р., після визволення Харкова М.П. Новаченко був призначений головним хірургом Харківського військового округу і директором інституту [1]. Він провів велику роботу з відновлення структури інституту, який повернувся до Харкова з евакуації. Протягом короткого часу Микола Петрович відновив науково-опорні пункти інституту в усіх областях Лівобережної України, зібрав в інституті провідних спеціалістів, які працювали у різних госпіталях різних областей, і вони продовжили наукові дослідженння [8].

Фото 2. Проф.М.П.Новаченко (перший ряд в центрі) із співробітниками інституту. 1944 р.
Діапазон наукових інтересів проф. М.П. Новаченка був дуже широким, він зробив внесок практично в усі розділи ортопедії та травматології, написав 135 наукових праць, підручник для студентів медичних інститутів «Основы ортопедии и травматологии», дев’ять розділів у багатотомному виданні «Хирургия». Він був також ініціатором і головним редактором багатотомного міжнародного видання з ортопедії та травматології та написав для нього 12 розділів [2].

На посаді директора М.П.Новаченко велику увагу приділяв теоретичним дослідженням, які є базисом для прикладних розробок. Аналітичний розум, глибокі знання, талант вченого дозволяли йому передбачити перспективні напрямки наукових досліджень інституту: кісткова алопластика та репаративна регенерація, реконструктивно-відновні операції при дефектах кісток і суглобів, операції при пухлинах і пухлиноподібних захворювань кісток [8-9].

Микола Петрович активно досліджував проблеми травматології опорно-рухової системи, діагностики та лікування кістково-суглобового туберкульоза, патології опорно-рухової системи у дітей, організації надання спеціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги. Він розробив технології реконструктивно-відновних операцій на кульшовому суглобі при патологічному вивиху, який виник на фоні туберкульозного або інфантильного кокситу, при пухлинах, при кістково-суглобовому туберкульозі, остеомієліті і поліомієліті [2, 8-9].

У післявоєнні роки велику увагу приділяв Микола Петрович питанням хірургічного лікування кістково-суглобового туберкульозу. В ці часи в інституті було проліковано більш 5 тисяч хворих з кістково-суглобовим туберкульозом. Співробітники інституту розробили ряд нових методик і оригінальних оперативних втручань при лікуванні хворих з туберкульозом кульшового і колінного суглобів. Микола Петрович присвятив цій проблемі цілу низку наукових статей і монографію «Хирургия костно-суставного туберкулёза», написану у співаторстві з О.О.Коржем (1967 р.). У монографії були показана роль і значення хірургічного метода у лікуванні кістково-суглобового туберкульозу, наведені методи лікування туберкульозу суглобів і хребта, показання і особливості оперативного лікування у дорослих і дітей [10].

Фото 3. М.П.Новаченко серед співробітників та учнів інституту – проводить клінічну конференцію з кісткового туберкульозу (1953р.).

Микола Петрович був талановитим хірургом, він блискуче виконував найскладніші оперативні втручання. Колеги і численні учні відмічали його високу хірургічну майстерність, бездоганну техніку, бережливе ставлення до тканин, творчу винахідливість [2].

Фото 4. М.П.Новаченко.Обговорення плану операцій.Зліва направо – головний лікар Ю.Ю.Колонтай, ст.операційна сестра М.Є. Полегаєва та завідуючий відділу анестезіології А.Ю.Пащук (1965р.).

У Миколи Петровича вчилися клінічному мисленню, хірургічній майстерності, науковому аналізу спостережень, організаційним принципам, чуйному ставленню до хворих.

Фото 5. М.П.Новаченко біля ліжка хворої (1957 р.)

Він підготував і виховав багато молодих вчених ортопедів-травматологів, під його керівництвом було захищено 20 докторських і 63 кандидатських дисертації. Його учнями були такі відомі отопеди-травматологи, як академік О.О.Корж, професори М.С.Бондаренко, Т.А.Ревенко, В.Ф.Трубніков, Ю.Ю.Колонтай, О.П.Скоблін та інші.

Фото 6. М.П.Новаченко із співробітниками і учнями. Зліва направо – О.Я.Гончарова, О.П.Скоблін, В.Ф.Трубніков, О.О.Корж (1960р.)

По сумісництву з 1926 р. Микола Петрович викладав в Українському інституті удосконалення лікарів. До 1934 р. він був асистентом, потім доцентом (1934-1940 рр.), професором, завідуючим кафедрою (1940-1966 рр.) [1].

Проф. М.П.Новаченко був ініціатором і організатором III, IV і V з’їздів ортопедів-травматологів України (1947, 1959, 1965 рр.), а також I Всесоюзного з’їзду ортопедів-травматологів у Москві (1963 р.) [2].

З 1955 р. по 1966 р. Микола Петрович був головним редактором журналу «Ортопедия, травматология и протезирование», а також очолював Харківське товариство ортопедів-травматологів (1940 – 1966 рр.).

За видатні наукові досягнення и значний внесок у розвиток охорони здоров’я проф. М.П.Новаченку у 1952 р. було присвоене звання заслуженого діяча науки України, у 1957 р. його обрали членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. Він користувався великим авторитетом і у закордонних колег. У 1959 р. його обрали Почесним членом Болгарського Товариства ортопедів-травматологів, у 1961 р. – Чехословацького медичного товариства, 1965 р. – Міжнародного товариства ортопедів-травматологів (SICOT) [1].

Життя Миколи Петровича обірвалося 16 жовтня 1966 р. у м.Харкові, але пам’ять про проф. М.П.Новаченка зберігається у стінах Інституту, якому він віддав все своє життя. Його учнями і послідовниками – академіком О.О.Коржем, проф. М.С.Бондаренком, к.м.н. Ф.Є.Ельяшберг – у 1968р. та 2007 р. написані цікаві статті про основні віхи його життя і наукової діяльності [2, 9]. В музеї інституту цілий розділ присвячений діяльності професора М.П.Новаченка, в бібліотеці зберігаються його наукові праці, які вивчаються молодими вченими. В с.м.т. Буринь Сумської області, на батьківщині М.П.Новаченка, його ім’я присвоєне місцевій лікарні, з якою інститут постійно підтримує творчі зв’язки.

Фото 7. Директор інституту проф. О.О.Корж і cпівробітники інституту разом із співробітниками Буринської лікарні (1974 р.).
За свій відносно короткий життевий шлях (68 років) Микола Петрович зробив значний науковий і практичний внесок у розвиток сучасної ортопедії та травматології, його наукові праці спонукали у подальшому його учнів продовжити розвивати ідеї свого вчителя в галузі ортопедії та травматології. Все це послідовно сприяло формуванню харківської школи ортопедів-травматологів.

Життєвий шлях і творчий внесок Миколи Петровича можуть служити прикладом для формування молодих вчених на сучасному етапі розвитку науки та клінічної практики.

Література.

1. Архів ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф.М.І.Ситенка НАМН України», фонд 1-О/с, опис 1о/с, особиста справа, т. 1-2.
2. Корж А.А., Бондаренко Н.С. Николай Петрович Новаченко – основные вехи жизни и творчества //История института. Воспоминания о людях, судьбах, времени…/ Под ред. проф. Н.А. Коржа. – Х., Прапор, 2007. – С.55 – 64.
3. Новаченко Н.П. Лечение переломов бедра /Ортопедия и травматология, 1931, № 3, с.37- 43; № 5 , с.50-51; № 6, с.131-135.
4. Новаченко Н.П. Переломы диафиза бедренной кости и их лечение/ Новый хирургический архив, 1931, т.ХХШ, кн.1 и 2, с.312-319.
5. Новаченко Н.П. Переломы мыщелков голени / Ортопедия и травматология, 1935, № 5, с.51–64.
6. Новаченко Н.П. Васкуляризация пересаженной кости (экспериментальное исследование). – Государственное медицинское издательство, Киев- Харьков, 1946. – 208 с.
7. Новаченко Н.П., Эльяшберг Ф.Е. Постоянное вытяжение (Методика и техника). – Государственное медицинское издательство УССР, Киев, 1960. – 238с.
8. 50 лет научной, лечебной и организационно-методической деятельности Украинского научно-исследовательского института ортопедии и травматологии имени проф. М.И. Ситенко (1907–1957 гг.)/ Под ред. проф. Н.П. Новаченко. – Киев, Издательство «Здоровье», 1964. – 164 с.
9. Корж А.А., Эльяшберг Ф.Е. Основные направления в научной деятельности Н.П.Новаченко // Развитие травматологии и ортопедии в СССР. – М., ЦИТО, 1968. – С.358 – 363.
10. Новаченко Н.П., Корж А.А. Хирургия костно-суставного туберкулеза. – Киев, 1967. – 151 с.