назад

Розвиток дитячої ортопедії в Інституті патології хребта і суглобів ім. проф. М.И. Ситенко НАМНУ.

Інститут, створений 100 років тому у відповідь на запит суспільства про необхідність реабілітації потерпілих від травм на виробництві, усі подальші десятиліття своєї роботи наслідує цей принцип і зосереджує свої сили на вирішенні питань, пов’язаних із здоров’ям опорно-рухової системи, виникаючих в суспільстві.

Так, після I- ой світової війни, революції, громадянської війни виникла необхідність в реабілітації великого числа хворих з поразкою опорно-рухової системи в ширших масштабах і інститут зайнявся питаннями організації ортопедо-травматологічної допомоги спочатку в курируваному регіоні, а потім і в державі.

У роботі інституту по наданню допомоги дітям можна виділити декілька періодів: 1. До створення відділення і самостійного прийому; 2. Довоєнний (до великої Вітчизняної війни); 3. Післявоєнні роки.

Перед інститутом стояло завдання поліпшення надання допомоги не лише дорослим, але і дітям, які консультувалися і лікувалися разом з дорослими. Накопичений досвід лікування дітей-калік виявив цілий ряд особливостей ведення дітей і необхідність виділення самостійного дитячого амбулаторного прийому (1926-1927 гг.), а потім і самостійного відділення для дітей (1930) [1, 2, 18, 19, 20].

У другому періоді колектив лікарів і науковців що працювали у відділенні і на амбулаторному прийомі (М.І. Ситенко, В.Д. Чаклин, Н.П. Новаченко, А.В. Тафт, В.О. Маркс, Ф.Е. Эльяшберг, П.П. Сова, Н.В. Седикина, Е.Я. Гончарова та ін.) накопичували досвід вивчення особливостей патології, діагностики, перебіг захворювання і ушкоджень в дитячому віці, удосконалювали методики консервативного і оперативного лікування.

Так, відпрацьовувалися методики консервативного лікування кривошиї (Е.Я. Гончарова, 1939 [2]), хвороби Пертеса (Н.П. Новаченко, 1934) [3], природженого вивиху П.П. Сова (1935) [4], захворювань хребта [5, 6, 7, 17], природженого вивиху стегна [4, 8], кістково-суглобового туберкульозу [9], питання діагностики [10], постійного витягнення [11], гіпсової техніки [12], функціонального лікування [13], надання допомоги новонародженим [14, 15, 16]. Відточувалися методики витягнення (чрезкісткового, клейового, манжеточного) і накладення гіпсових пов’язок. Особливу вдячність заслуговує гіпсова техніка таких провідних фахівців: А.Ф. Алтухов, В.И. Столярів, М.П. Сычев, В.И. Фисун, Л.Г. Шмидт, Г.Т. Стрижкова, а Н.Д. Мельник і нині підтримує і розвиває славні традиції та культуру гіпсових пов’язок, продовжуючи працювати у дитячому відділенні.

Розуміючи, що виняткове значення для організації допомоги дітям-калікам мають знання кількості і категорії хворих, під керівництвом М.И. Ситенко силами співробітників відділення і амбулаторного прийому було організовано в 1926-1929 г.г. систематичне обстеження усіх новонароджених в пологових будинках м. Харкова.

Цей важливий і дуже корисний захід дозволив виявити частоту різних природжених патологій і ушкоджень у ново-народжених і привів до перегляду і уточнення як старих методик лікування природжених деформацій і родових ушкоджень, так і створення нових вдосконалених (шина Ситенко при природженому вивиху стегна у новонароджених, шина, що відводить, для верхніх кінцівок при ушкодженні плечового сплетення та ін.).

Ця робота наукових співробітників інституту (М.И. Ситенко, В.О. Маркс, Н.В. Седикина, Ф.Е. Эльяшберг, Н.Н. Батуріна, Н.Д. Мацкевич, В.Г. Четаева, П.П. Сова та ін. [1, 2, 18, 19]) лягла в основу організації спеціального дитячого ортопедичного профілакторія на базі Інституту (1931 р.), а потім і в інших містах України і Росії.

Проведена спеціальна нарада по захворюваннях і ушкодженнях рухового апарату у новонароджених на базі інституту в 1939 р. показало, надзвичайну ефективність роботи дитячих ортопедичних профілакторіїв нашої країни [20]. Після повернення інституту в м. Харків спочатку 1943 р. (третій період) було відновлено і дитяче відділення, кураторами якого спочатку були Н.П. Новаченко, В.О. Маркс, Ф.Е. Єльяшберг, а з 1947 р. відділенням стала завідувати Е.Я. Гончарова (1947 – 1967 рр., В.Ф. Трубніков 1960 – 1962; В.Є. Власенко, 1967 – 1972; С.Д. Шевченко, 1973 – 2006).

В після воєнні роки широко була поширена патологія пов’язана з наслідками війни: посттравматичні каліцтва, туберкульоз, остеомієліт, природжені неліковані деформації, наслідки поліомієліту.

Базою для розробки організації і надання допомоги тим, що знерухомлені або не можуть встати “повзункам”, “рукоходам” явилися напрацювання інституту в довоєнний період, проте багато питань зажадали значних зусиль для свого вирішення.

У питаннях дитячої ортопедії і травматології поетапно і паралельно в різний час другої половини ХХ століття вирішувалися наступні проблеми:

• порушення опорно-рухової системи у хворих після поліомієліту;
• кістково-суглобового туберкульозу;
• природжені і придбані деформації кінцівок;
• патологія тазостегнового суглоба (природжений вивих стегна, патологічний вивих стегна, coxa vara, эпифизеоліз голівки та ін.);
• пухлини і диспластичні процеси кісток;
• заміщення дефектів кісток (ауто-, алло-, гетеро- (керамо) пластика);
• патологія хребта;
• травматичні ушкодження у дітей;
• ортезування і протезування у дітей.

Рішенню перерахованих проблем на кожному тимчасовому періоді сприяла школа інституту на чолі з М.І. Ситенко. До речі, його ідеї актуальні і нині. Школа Ситенка в другій половині ХХ століття інституту в дитячій ортопедії пов’язана з іменами: Н.П. Новаченко, В.С. Костриков, Ф.Е. Єльяшберг, Е.А. Аль, Ю.Ю. Колонтай, Е.Я. Гончарова, Н.Д. Мацкевич, В.Д. Четаева, Н.С. Бондаренко, А.А. Корж, В.Е. Власенко, Н.А. Корж, С.Д. Шевченко, які продовжили традиції своїх вчителів.

У проблемі кістково-суглобового туберкульозу, як і при рішенні інших проблем, інститут вирішував два напрями: організаційне і клінічне. Організаційне полягало в створенні мережі кістково-туберкульозних санаторіїв (відновлення Кримських і Одеських курортних баз і організація обласних), як реабілітаційних баз [21, 22]. У базових потужних санаторіях Євпаторії, Одеси, Харкова та ін. були організовані операційні, де співробітники інституту (в т.ч. і дитячого відділення) впроваджували розроблені нові і вдосконалені хірургічні методи, випробовувалися нові препарати [23], розроблялася активна радикальна осередкова хірургія, спрямована на збереження функції суглобів (Н.П. Новаченко [24], Е.Я. Гончарова [23], А.А. Корж [24], Л.В. Шевченко). Розробки того часу використовуються в практиці лікування дітей з туберкульозом кісток і нині.

Порушення функції опорно-рухової системи у хворих після поліомієліту, які заважають їх самопересуванню: цій проблемі, яка вирішувалася у дітей, як і у дорослих за допомогою лабораторії біомеханіки, присвячені роботи Л.П. Миколаєва [25], О.В. Недригайлової [26], Б.А. Погребняка [27], Г.Х. Грунтовського [28], И.А. Олександрової [29], В.Ф. Прозоровського [31], В.Г. Ринденка [30], Н.В. Сердюченко [32], Д.О. Яременка [33, 34]).

Природжені і набуті деформації нижніх кінцівок: недостатня профілактика рахіту в 70-і роки призвела до розвитку статичних деформацій кінцівок, що потребувало розробки ефективних хірургічних методик для їх виправлення. Ці питання вирішувалися у відділенні шляхом удосконалення хірургічних остеотомій (С.В. Татаренко [35]) і впровадження методу Ілизарова (С.Д. Шевченко, Н.А. Корж [36, 37]).

Метод позавогнищевої фіксації і корекції знайшов подальший розвиток (аж до теперішнього часу), а саме, в заміні спиць стержнями (уперше в світі у дітей), що дозволило удосконалити цей метод як при різній патології гомілки [38], А.К. Попсуйшапка [39]), стегна (С.А. Хмызов [40, 41], С.Д. Шевченко [37, 39]), так і для інших сегментів кінцівок, хребта і тазу (С.Д. Шевченко, С.О. Хмызов [40, 42], О.І. Корольков [43], В.В. Скребцов [44], А.А. Тіхоненко [45], І.М. Гарбузняк [45]), при цьому значно зменшилася кількість гнійних ускладнень, особливо на стегні, пацієнти отримали вільніший режим життя.

Патологія кульшового суглоба постійно знаходиться у полі зору інституту, а значить і відділення. З перших кроків вивчення цієї проблеми здійснюється принцип ранньої діагностики і раннього лікування. Він був обґрунтований за даними аналізу лікування природженого вивиху стегна [46, 47, 50]. Широко використовуваний в I-ой половині 20-го століття метод закритого вправлення по Лоренцу не задовольняв ні лікарів, ні хворих, оскільки використовувався у запущених хворих з важким ступенем ураження кульшового суглоба [48], що було свідченням для хірургічного лікування [49]. У другій половині минулого століття напрямом в наданні допомоги цієї категорії хворих було раннє хірургічне лікування, що поєднує не лише вправлення голівки стегнової кістки, але і корекцію відхилень параметрів кісток що утворюють кульшовий суглоб, шляхом різних остеотомій як стегнової кістки, так і кісток тазу.

Це передусім модифікація операції Ланца-Ситенко, операція Груца і Заградниченка, і їх модифікації [49, 51, 52, 53]. Особливу проблему складали вивихи стегна у переростків. Незадовільні результати після одночасного вправлення в умовах просторової і об’ємної невідповідності [54] призвели до пропозиції використання скелетного витягнення для підготовки м’яких тканин до оперативного лікування, або спочатку вправлення на витягненні, а потім позасуглобова корекція недорозвиненого ” даху” і остеотомій стегнової кістки [55, 56]. Для цих випадків О.О. Коржем була запропонована операція: реконструкція надвертлужної ділянці з використанням масивного алотрансплантата [57]. Ця операція була вдосконалена З.М. Мителевой [58, 59].

Схема реконструкції кульшової западини за Коржом-Мітелевою.

Розширення свідчень до первинного хірургічного лікування патології кульшового суглоба з урахуванням її тяжкості значно поліпшило результати лікування (В.Е. Власенко [65], З.М. Мителева [61], Т.В. Спіліотина [62]).

До 1973 р. в дитячій клініці розробляли такі наукові напрями: природжений вивих стегна, артрографія, раннє оперативне лікування з 3-х років, відхід від методу Лоренца-Зеленина до витягнення “оверхед”, поєднання внутрі- і позасуглобових операцій (В.Е. Власенко), консервативне і оперативне лікування клишоногості (С.С. Беренштейн [63]), подовження кінцівок по методу Ілизарова, початок хірургічного лікування сколіозу, що відбиває напрям наукової діяльності інституту.
Окрім природженого вивиху стегна дослідження співробітників відділення були спрямовані на лікування патологічного вивиху стегна (Н.П. Новаченко, Н.Д. Мацкевич, Г.Л. Доля [52, 64, 66, 67]), хвороби Пертеса (А.Л. Лимін, П.П. Сова [68, 4]), варусної деформації шийки стегнової кістки (Е.Я. Гончарова, Н.Н. Тарасенко [69], А.И. Корольків із співавт. [70], А.Б. Громов [132]), юнацького эпифизеоліза голівки стегнової кістки (А.А. Корж, Ю.Г. Полозов, С.Д. Шевченко [71, 72, 73], Ю.В. Шкатула [74]), вивиху стегна у хворих на ДЦП (С.Д. Шевченко, О.І. Корольков, М.І. Люткевич [126, 127]).
Пухлини і пухлиноподібні захворювання у тому числі, і диспластичні поразки кісток розроблялися в загальній проблемі інституту виходячи з особливостей дитячого віку. Особливо цікавило питання кістозних поразок кісток (остеобластокластома, экзостозна хондродисплазия, аневризмальна кіста кістки та ін.). Уперше з цієї сукупності була виділена дистрофічна кіста кістки (Н.П. Новаченко, А.А. Корж, Л.В. Кульман-Рудченко [75, 76, 77, 78, 79, 80]), вивчалися особливості обміну речовин при пухлинах кісток (А.П. Скоблин, А.М. Белоус, С.Д. Шевченко [80, 81, 82]).
Одночасно вирішувалися питання заміщення дефектів кісток кістковими алло (гомо) трансплантатами (Н.П. Новаченко [86], А.А. Корж, Р.Р. Талашинский [83], Н.А. Корж [84], С.Д. Шевченко [85], А.А. Корж [87], Н.И. Кулиш [88]). За розробку цих проблем директор Інституту О.О. Корж удостоєний Державної премії СРСР. Коли виникли труднощі з використанням алло (гомо) трансплантатів, в інституті і дитячій клініці почалися дослідження нових матеріалів для заміщення дефектів : вуглецю (А.В. Ролик) [89], кераміки (Корж А.А., Бахаа К.) [53, 90]. Пошуки і дослідження тривають.
Патологія хребта (деформації, спондилолистез, пухлини). Велика частина цієї проблеми відведена сколіотичній хворобі, оскільки ця патологія супроводжується деформацією хребта і грудної клітки, у зв’язку з чим міняються взаєморозташування частин тіла хворого, розташування органів грудної і черевної, тобто страждає увесь організм. Ця проблема як наукова почалася розроблятися з 1968 р. Базу для цього створили Н.П. Новаченко, О.О. Корж, А.П. Скоблін, В.А. Ляшенко, А.Е. Цукреман. Куратором проблеми сколіозу був призначений С.Д. Шевченко.

До 70-х років минулого століття лікування було в основному консервативне, включаючи режимні моменти і заходи спрямовані на зміцнення м’язового тонусу і підтримки тулуба в урівноваженому стані (А.А. Корж [91], Б.И. Шкуров [17], П.П. Сова [6], А.Е. Цукерман [7]). Оперативне лікування виконувалося, як правило, при важких мірах деформації і мало завдання уповільнити або призупинити прогрес деформації.

У інституті з 70-х років хірургічний метод лікування став застосовуватися ширше. Цьому сприяло комплексне вивчення впливу деформації на обмінні процеси (В.П. Бабенко [92], С.Г. Каминська [93], Т.А. Єрмак [94]) особливостей анестезіологічного забезпечення (С.О. Кудімов [95]) і розробка нових методів лікування : реконструкція грудної клітини при сколіозі (О.О. Корж, С.Д. Шевченко [96]). Проте залишалася проблема досягнення корекції деформації і збереження її в післяопераційному періоді. Ми скористалися пропозицією Harrington (CШA), який запропонував прийнятну досить надійну конструкцію. Враховуючи стан “Холодної війни”, нам довелося розробити подібну конструкцію самостійно і уперше в СРСР використати цей метод в клінічній практиці, а потім впровадити її широко по усьому Радянському Союзу (С.Д. Шевченко [97]). Робота по вдосконаленню дистрактора триває і до цього дня [98, 99], а в 2001 р. розроблена вперше у світі ” зростаюча” конструкція [100], яка визнана кращим винаходом України в 2001 р. Розвитку хірургічного методу лікування сколіотичної деформації сприяли виконані за ці роки роботи А.В. Демченко [101], Т.А. Єрмак [94], А.А. Мезенцева [102], С.С. Сердюка [103], С.Д. Шевченко [104], Хмизов А.О. [128], М.І. Волошин [129].

Паралельно з розвитком хірургічного лікування сколіозу удосконалювалося і консервативне. Після обстеження школярів шкіл м. Харкова і деяких районів області була виявлена необхідність в стаціонарній допомозі дітям з порушеною осанкою і сколіозом (Я.А. Бердашкевич, Г.П. Іцкова, Н.Д. Мацкевич, Л.В. Кульман, Н.Д. Іваниц, Г.М. Сокіл, Н.Н. Тарасенко, Д.А. Яременко, Т.В. Безвесильна, Б.І. Сименач, Н. Полівода, А.З. Пушкіна [105]). Стало питання про організацію спеціалізованих шкіл-інтернатів, оскільки санаторіїв ортопедо-травматологичного профілю було недостатньо. За ініціативою керівництва інституту (О.О. Корж, С.Д. Шевченко) в 1969 р. була створена в м. Харкові спеціалізована санаторна школа-інтернат для дітей хворих сколіозом, яка працює і до цього дня, будучи базою інституту і кафедр [106]. У комплексі консервативного лікування сколіозу клініка інституту є активним прибічником використання корсетів А.Е. Цукерман [7], А.А. Корж [91, 108], Д.О. Чекрижев [107], використовує одну з найдосконаліших методик Шено (“Ortospine”), і має “сертифікат” від автора. Методика виготовлення корсетів передана усім протезним підприємствам країни.

У 1964 році профіль інституту був частково змінений. Інституту було доручено зайнятися також проблемою протезування і протезобудування в Україні.

Становлення інституту як інституту протезування, ортопедії і травматології співпало з відходом з життя проф. Н.П. Новаченко і приходом до управління інститутом молодого доктора наук, професора кафедри ортопедії і травматології УИУВ О.О. Коржа.

Для виконання нових завдань інституту треба було сформувати кадри і побудувати матеріальну базу. Ця справа, почата Н.П. Новаченко, була завершена О.О. Коржом. Побудований (по вул. Гуданова) клінічний і лабораторний корпуси. Для вирішення проблем підготовки і складного протезування дітей в 1965 році було створено відділення протезування для дітей (к.м.н. Н.Н. Лобунец, завідував до 1972 р., з 1973 р. – С.Д. Шевченко) на 20 ліжок. Лікарі, що працювали у відділенні, С.В. Татаренко, З.М. Мителева, С.Д. Шевченко, надавали допомогу не лише дітям з набутими і природженими деформаціями, дефектами кінцівок, але і з посттравматичними і опіковими контрактурами суглобів, кінцівок і кисті (М.В. Андрусон, А.П. Сухомлинов [109, 110]).

У відділенні уперше в Україні був застосований метод Ілизарова для корекції і подовження гомілки при її природженому вкороченні (М.О. Корж, С.Д. Шевченко, З.М. Мителева [36, 37]). З.М. Мителевой і Р.Е. Народицкой [111] був вдосконалений апарат-протез Воскобойникової. В.Б. Таршис [112] розробив цільноконтактну гільзу на стегно у дітей. О.К. Попсуйшапка [113] вирішував питання подовження коротких кукс у дітей і експрес-протезування.

Відділення дуже тісно працювало з лабораторіями протезування верхніх і нижніх кінцівок, біомеханіки, біохімії, патоморфології і патофізіології, лабораторією нових матеріалів. Так, для хворих сколіозом спільно з лабораторією біомеханіки розроблені були корсети [91], з лабораторією нових матеріалів – іммобілізаційні пов’язки (І.Б. Тимченко, Я.І. Жваво [114, 115]), корундова кераміка, ортезы для фіксації кінцівок і тулуба.

Відділення функціонувало до 1975 р., коли відділ протезування був з інституту переданий УНИИЭТИН в г. Харкове. До цього часу по проблемах протезування дітей і апаратотерапії були підготовлені і захищені кандидатські дисертації С.В. Татаренко [35], В.Б. Таршисом [112] і А.К. Попсуйшапкой, Петровим В.Г. [130], Чернишевої І.М. [131].

Питання дитячої травматології були об’єктом вивчення увесь час функціонування інституту: переломи ключиці (В.Г. Четаева [14]), ушкодження плечового сплетення у новонароджених (Ю.Ю. Колонтай [116]), переломи і эпіфізеоліз стегна у новонароджених (Н.Д. Мацкевич [15]), переломи і переломо-вывихи ліктьового суглоба (Н.С. Бондаренко [117], А.А. Корж, В.С. Костріков [118]), травматичні эпіфізеолізи довгих трубчастих кісток (В.С. Костриков [119]), гетеротопічні, посттравматичні оссіфикаты (О.О. Корж [120, 121]), переломи довгих кісток (стегна) у дітей (Ф.Є. Єльяшберг [16, 122]), пронаційний вивих голівки променевої кістки (А.В. Зєнченко [123]), ушкодження кістки і суглоб (О.О. Корж, Н.С. Бондаренко [124]).

У 70-і роки в дитячому відділенні була розроблена оригінальна система постійного скелетного витягнення при лікуванні переломів і ортопедичних захворювань опорно-рухового апарату у дітей, застосування скелетного витягнення дітей зажадало реконструкції апаратури, створення спеціального інструментарію. Були сконструйовані дитячі клеми для ліктьового відростка для витягнення при переломах плечової кістки (клема Алтухова-Коржа), дитячі клеми для стегна, фіксатор тазу при розробці рухів в кульшовому суглобі (В.С. Орєхов, Е.Я. Гончарова).

У 1972 г. було організовано дитяче травматологічне відділення територіально на одному поверсі з дитячим ортопедичним. Разом з вдосконаленням існуючих методів лікування (закрита репозиція і фіксація гіпсовою пов’язкою, скелетне витягнення) стали розроблятися і впроваджуватися стержневі апарати при переломі довгих кісток (С.О. Хмызов [40]), що збільшило оборот ліжка і поліпшило функціональні результати, зменшило число гнійних ускладнень, що спостерігалися при використанні спиць. Ці дослідження завершилися докторською дисертацією С.О. Хмызова [42].

Уся робота інституту з питань дитячої ортопедії і травматології була спрямована не лише на розробку нових методів дослідження, але і на підготовку кадрів. Цьому сприяла та обставина, що інститут був базою кафедри “Ортопедія і травматологія” ХМАПО (УИУВ). Дитяча ортопедія і травматологія виділилася в самостійну спеціальність і продовжує розвиватися далі [125].

З 2006 р. відділенням ортопедії для дітей став завідувати проф. С.О. Хмызов, що змінив С.Д. Шевченко, який керував клінікою 33 роки.

Хмызов С.О. продовжує традиції відділення в розробці кардинальних проблем дитячої ортопедії: патологія кульшового суглоба (Корольков О.І., Хмызов С.О., Скребцов В.В.), хребта (Мезенцев А.О., Петренко Д.Є.), пухлин (Шевченко С.Д., Баїв В.В., Рудченко Л.В.), використання стержневих апаратів зовнішньої фіксації (Хмызов С.О., Тихоненко А.А., Корольков О.І., Гарбузняк І.М. та ін.).

Разом із завданнями науково-дослідного, учбового і практичного характеру велике місце в дитячому відділенні завжди займали питання виховання, навчання і розваги хворих дітей. Необхідно сказати про ту виняткову любов, ніжність і увагу до хворих дітей, яких постійно проявляв проф. М.І. Ситенко, Н.П. Новаченко, О.О. Корж. Вони були істинними ентузіастами у справі організації лікувальної спеціалізованої допомоги дітям і постійними натхненниками медичного персоналу відділення у пошуках нових, досконаліших методів діагностики, профілактики, лікування, догляду за хворими. Таке особливо сердечне, дбайливе відношення до хворих дітей і понині зберігається співробітниками відділення, як одна з кращих його традицій.

Сьогодні співробітники клініки продовжують кращі традиції «Ситенківської школи», здійснюють усі види оперативного та консервативного лікування ортопедичних захворювань та травм у дітей з усіх регіонів України. При оперативному лікуванні сколіотичної хвороби використовуються розроблені в інституті сучасні полісегментарні конструкції апаратів, зокрема такі, «що зростають» (докторська дисертація А.О. Мезенцева «Хірургічне лікування сколіотичних деформацій хребта», 2009 р.). Досвід використання останніх є унікальним у світі.

За результатами комплексної роботи “Розробка та впровадження новітніх хірургічних технологій при захворюваннях та пошкодженнях хребта” проф. М.О. Коржу, проф. В.О. Радченку, проф. Г.Х. Грунтовському, д.м.н. А.О. Мезенцеву у 2008 р. було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.

Колектив авторів-науковців лауреатів Державної премії України за 2008 рік.

Представники харківської школи ортопедів-травматологів розробили, впровадили та удосконалили принципи діагностики та лікування різноманітної патології опорно-рухової системи у дітей. У теперішній час відбувається творчий розвиток та удосконалення цих принципів за такими напрямами:

• розробка і застосування різноманітних видів консервативного лікування різних захворювань і травм опорно-рухового апарата (ортези, корсети типу Шено та інші, апарати для автоматичної розробки рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок, гіпсові пов’язки тощо);
• діагностика і лікування різної патології хребта – сколіози, спондилолістези, запальні та травматичні захворювання. Інститут єдиний в Україні застосовує розроблену в його стінах полісегментарні конструкції для лікування сколіозу, у тому числі унікальну конструкцію, «що зростає», яка вирівнює викривлений хребет, проте дозволяє йому рости. Для лікування захворювань хребта використовуються також полегшені корсети Шено і сучасна власна конструкція для лікування спондилолістезу;
• діагностика і лікування уродженого вивиху стегна і різних видів дисплазії кульшового суглоба (варусна деформація шийки стегнової кістки, юнацький епіфізеоліз головки стегнової кістки тощо), у тому числі й у дітей з ДЦП старших вікових груп. В інституті виконуються усі види хірургічних втручань на тазовому і стегновому компонентах, зокрема за авторськими методиками – потрійна остеотомія таза, остеотомія за Хіарі, Пембертоном, Солтером, Дега та іншими (докторська дисертація О.І. Королькова «Рецидиви уродженого вивиху та підвивиху стегна у дітей», 2011 р.). Використовуються апарати зовнішньої фіксації на основі стержнів по системі таз-стегно для розвантаження кульшового суглоба;
• діагностика і лікування різних видів клишоногості (у тому числі й рецидивів) та іншої патології стопи. У дітей молодшого віку – за методикою І. Понсетті з використанням брейсів власної розробки;
• діагностика і диференційоване лікування різних аномалій розвитку верхніх і нижніх кінцівок, остеохондропатій, у тому числі – хвороби Пертеса;
• сучасні малоінвазивні втручання з приводу деформацій та укорочень сегментів нижніх кінцівок – виконання геміепіфізеодезу та тимчасового епіфізеодезу та ін.;
• хірургічне лікування деформацій грудної клітки, в першу чергу лійкоподібної за Nass і килеподібної, а також їх консервативне лікування у молодшій віковій групі;
• компенсація укорочення кінцівок різної етіології за допомогою оригінальних стержньових апаратів, а також корекція деформацій кінцівок;
• комплексна діагностика і лікування системної спадкової патології (унікальний лабораторний комплекс досліджень), рахітоподібних захворювань з проявами їх в опорно-руховому апараті;
• діагностика і органо-збережувані та реконстуктивно-відновлювальні хірургічні втручання при пухлинах і дисплазіях кісток; індивідуальне та модульне ендопротезуваня;
• лікування різної патології колінного суглоба, у тому числі дисплазії та вивихи надколінка, розроблені і застосовуються оригінальні способи їх оперативного лікування;
• діагностика і різні види лікування наслідків травм опорно-рухового апарата, сухожилково-м’язова і шкірна пластика;
• патологія кисті та передпліччя: складні види синдактилій та інших аномалій, післятравматичні дефекти тощо;
• розроблені та впроваджені у практику сучасні методики, які застосовуються у провідних клініках світу. Одержані десятки патентів і авторських свідоцтв.

Колектив відділення дитячої ортопедії

С 2015 року завідуючий відділенням дитячої ортопедії – к.м.н. Баєв В.В. На сьогоднішній час в клініці працюють лікарі-ортопеди: д.м.н. Хмизов С.О., д.м.н. Корольков О.І., д.м.н. Мезенцев А.О., к.м.н. Баєв В.В., Кікош Г.В., Пашенко А.В., Рахман П.М., Демченко Д.А., к.м.н. Демченко А.В., Кацалап Е.С., к.м.н. Гарбузняк І. М., та педіатр: Колесніченко Ю.Є.

Колектив середнього та молодшого мед. персоналу відділення дитячої ортопедії

В клініці здійснюються всі види оперативного та консервативного лікування ортопедичних захворювань та травм на найсучаснішому європейському та світовому рівнях.

При лікуванні деформацій кінцівок всіх локалізацій, а також тяжких деформацій хребта, високого вродженого вивиху стегна та інших найскладніших клінічних ситуацій розроблені та використовуються різні типи власних апаратів зовнішньої фіксації. На сегментах кінцівок використовуються монолатеральні за характером монтажу системи апаратів, з можливістю дозованої просторової корекції всіх компонентів деформації.

У відділені лікуються пацієнти зі всіх регіонів України та зарубіжжя.

На сьогоднішній час на базі відділення захищено 11 докторських дисертацій (Костриков В.С., Бондаренко Н.С., Андрусон М.Я., Корж А.А., Гончарова Е.Я., Власенко В.Я., Мителева З.М., Шевченко С.Д., Мезенцев А.А., Хмызов С.А., Корольков А.И.), та 42 кандидатських робіт (Громов А.Б., Ролик А.В., Люткевич Н.И., Кер Ель Дин Бахаа, Петров В.Г., Мартюк В. И., Тихоненко А.А., Чернышова И.Н., Скребцов В.В., Бабенко В.П., Гарбузняк И.Н., Кудимов С.С., Ершов Д.В., Хмызов А.А., Шуровский А.М., Шкатула Ю. В., Лимин А.Л., Пухачева С.С., Прочан М.В., Сердюченко Н.В., Чекрыжев Д.О., Прозоровский В.Ф., Сухомлинов А.Я., Татаренко С.В., Таршис В.Б., Волошин Н.И., Попсуйшапка А.К., Барков А.А., Кульман Л.В., Рынденко В.Г., Мителева З.М., Ермак Т.А., Полозов Ю.Г., Хмызов С.А., Мофаззалул Хок, Беренштейн С.С., Каминская С.Г., Мезенцев А.А., Корольков А.И., Сердюк С.В., Демченко А.В., Баев В.В., Люткевич М.І.).

Закінчити наш нарис, присвячений історії та розвитку дитячої ортопедії та травматології харківської школи дитячих ортопедів-травматологів, хочемо словами видатного ортопеда-травматолога – професора М.І. Ситенка: ««Мы с животрепещущей бодростью смотрим на будущее нашей специальности, мы полны уверенности в её дальнейшем прогрессе…».